Здається, ще вчора можна було просто вийти надвір — подихати чистим повітрям, побачити як листя вкриває землю, як вода віддзеркалює небо. І навіть тоді, коли ці образи ще залишаються, «норма» давно порушена. Довкілля страждає.
Війна не завжди залишає сліди, які можна побачити одразу. Часто вона діє тихо, повільно, відкладено. І саме цей процес — екоцид — є невід’ємним наслідком війни. Це не “один удар”, це довгий ланцюг руйнувань: хімічне забруднення, пожежі, зміни гідрології, руйнування ґрунтів і водних систем, втрата біорізноманіття.
З початку повномасштабного вторгнення — з лютого 2022 року — масштаби екологічних наслідків постійно уточнюються. За офіційними оцінками, лише через бойові дії та пожежі за майже чотири роки війни загалом постраждали або опинилися під впливом бойових дій до 3 мільйонів гектарів українських лісів — це приблизно третина всього лісового фонду України.
Разом із тим, точні підрахунки площі знищеного лісового покриву варіюються залежно від джерел і методологій. Наприклад, окремі оцінки вказують, що понад 1 579 км² лісів було втрачено внаслідок прямого руйнування та пожеж у 2022–2025 роках.
Наявні оцінки втрат природних екосистем показують, що на території України накопичилися десятки тисяч зафіксованих випадків потенційного екологічного забруднення — наслідків ударів по енергетичних об’єктах, промислових підприємствах, нафтовій та газовій інфраструктурі, які спричиняють потрапляння небезпечних речовин у повітря, ґрунт і водне середовище.
Ці зміни є екоцидом — не тому, що це слово звучить пафосно, а тому, що воно точно описує системну шкоду природі в результаті військового вторгнення.
Вплив бойових дій на тваринний світ
Для тварин війна є системним порушенням ритмів життя. Вибухи, транспорт, переміщення важкої техніки, постійний шум — усе це спалахує тварин, змушує їх тікати, змінювати маршрути, шукати нові домівки. Частина з них може загинути прямо під час обстрілів або у пастках, в які вони ніколи не потрапили б за мирного часу.
Риби та інші водні організми не мають куди втекти. Вони залежать від умов водойми, які змінюються за рахунок активних бойових дій, змін русел, руйнуванням очисних споруд, забруднень стоками . Це не просто втрата окремих особин — це руйнування водної системи як цілісного механізму.
Особливо вразливими є представники «Червоної книги України». Вони опинилися під подвійною загрозою: і раніше рідкісні, а тепер — ще й в зоні бойових дій. За різними оцінками, до 700 видів рослин, тварин і комах, які під охороною, постраждали від бойових дій, втратили середовища існування, гніздування, зимівлі. Це стає реальним ударом по біорізноманіттю країни.
Птахи, зокрема, вибилися зі звичних біологічних ритмів. Період, який мав бути часом гніздування й відтворення, перетворюється на фазу постійної тривоги: через вибухи вони залишають території, не формують гнізд, не відкладають яйця. Частина видів змушена мігрувати — у пошуках відносної безпеки або кормових ресурсів. Такі зсуви не закладені в природні цикли, і популяції відповідають на них поступовим скороченням чисельності.
Окрему лінію становить рух тварин ближче до людських поселень. Лисиці та інші хижаки з’являються на смітниках і в покинутих селах, де легше знайти їжу. Частково це сезонність, але саме війна посилила цей процес. Це не лише побічний ефект — це пряма зміна взаємодії людини й дикої природи. Такий контакт створює додаткові ризики: хижаки можуть нападати на свійських тварин, а також виступають переносниками небезпечних захворювань, зокрема сказу — інфекції, що становить загрозу не лише для тварин, але й для людини.
Руйнування водного балансу
Водні системи — один із тих елементів довкілля, де наслідки війни найбільш відчутні у довготривалій перспективі. Вода не зупиняється на адміністративних кордонах, і її якість не вирішують разові фільтри. Навіть одна аварія на дамбі чи вилив токсичних речовин може змінити гідрологічний режим на десятиліття.
Руйнація дамб, зокрема Каховської, показала, як швидко змінюється водний баланс. Велика кількість прісної води опинилася в Чорному морі, що викликало зміни солоності, загибель багатьох видів гідробіонтів, суттєво вплинуло на живі організми в воді та на березі.
Паралельно штучне спущення води з водосховищ внаслідок руйнувань змушує рівень Дніпра змінюватися в бік зниження. Це оголює прибережні ділянки, загрожує місцям зимівлі риб і створює надзвичайно стресові умови для донних організмів — мальків риб, молюсків, червів, які ховаються в каміннях і піску.
Це не просто фізична втрата води у кількості. Це зміна режимів середовища, які формувалися тисячоліттями. І такі зміни не одразу помітні: усе виглядає “як раніше”, але система перестає функціонувати так, як колись.
Водні екосистеми, річки, озера, заплави — усе це взаємопов’язано. Якщо змінюється один елемент, усе інше теж страждає. Це ланцюгова реакція, у якій кожен компонент має значення.
Степ, який не сприймають як цінність
Пісок, сонце, спека — піщаний, або псамофільний степ виглядає безжальною пустелею. Але це не пустеля. Це система, де рослини мають унікальні механізми виживання. Уночі тут випадає густа роса, яку рослини використовують як джерело вологи. Влітку пісок розігрівається до дуже високих температур, близько 50 °C, але навіть у таких умовах ростуть трави, зокрема осока колхідська з її підземними кореневищами, що тягнуться на десятки метрів, астрагал мінливий та багато інших видів, яких більше ніде не побачиш у регіоні. Це локальні, але дивовижно адаптовані екосистеми.
Якби не людське втручання, ці піщані ділянки були б суцільно вкриті травою — без відкритих плям піску. Але війна і господарська діяльність розривають ці системи, роблячи їх крихкими.
Парадоксально: тут, у степовій зоні, інколи лісу більше, ніж степу. Це результат багатовікової практики заліснення — намагання “посадити дерева” там, де їх природно бути не мало. Степові ділянки розорюють, щоб насаджувати дерева, що призводить до зникнення трав’янистих екосистем. Часто саджають чужинні види, як-от акація біла, робінія, які формують бідні за біорізноманіттям “деревні поля”, а не ліси.
Це не просто візуальна зміна ландшафту. Це зміна самого сенсу екосистеми. Якщо в природному степу може існувати кілька тисяч видів, то в штучному деревному насадженні — лише кілька десятків. Це різний порядок життя.
А ще багато людей, з добрими намірами, приходять у степ і “садять дерева”, не розуміючи, що тим самим знищують унікальні трав’янисті угруповання. Це стає прикрим елементом екоциду — не від ворожих снарядів, а від нашої необізнаності й неправильних дій.
Пожежі
Весна — це не тільки гніздування птахів. Це період, коли проростає більшість рослин степу. І саме в цей час пожежі, нав’язані війною чи бездумними діями, можуть повністю знищити ці рослини. Молоді паростки не витримують вогню, багато рослин гинуть, не давши насіння. Разові пожежі, здавалося б, не катастрофічні, але вони скорочують чисельність видів, які потім не відновлюються.
Не менше страждає фауна: дрібні тварини, комахи, ґрунтові організми — усе це частина рухомої мережі життя, і їхні втрати не видно одразу, але вони мають наслідки.
Степ — це не порожня рівнина. Це один із найпродуктивніших і найцінніших природних комплексів для наших умов. І він часто є найменш захищеним.
Після війни: довгий шлях фіксації і відновлення
Після завершення бойових дій доведеться фіксувати реальний обсяг нанесеної шкоди, відновлювати гідрологію, ґрунти, біорізноманіття. Уже зараз збираються дані, створюються методики оцінки збитків для ґрунтів, лісів, тваринного світу, водних об’єктів. Це безпрецедентний процес для Європи останніх десятиліть.
Навіть за оптимістичними оцінками на відновлення екологічного балансу знадобиться не менше п’яти-десяти років — і це за умови стабільної безпеки, системної роботи і міжнародної підтримки.
Людські дії на побутовому рівні — сортування сміття, вторинна переробка, обережне харчування, обмеження використання агресивної хімії — не вирішують всіх проблем, але можуть не погіршувати ситуацію ще більше. Це не «героїчні справи», це — повсякденні речі, які не несуть шкодити довкіллю.
Екоцид під час війни не є випадковістю — це наслідок. Повільний, часто невидимий, складний для точного вимірювання, але саме тому такий, що не зникає швидко й залишається надовго.