Хто із нас в дитинстві не чекав першої зорі на небі, щоби скуштувати кутю, а пізніше відправитись колядувати? Але чи задумувались ви коли-небудь, що це за свято насправді і наскільки глибоке його коріння?
У статті ми з’ясуємо, чому українські традиції вшанування Місяця, Сонця та поклоніння Ісусу Христу об’єдналися в одне і отримали назву Різдво.
Коли ми святкуємо Різдво 25 грудня, ми не лише прагнемо бути як увесь західний світ, а також налагоджуємо зв’язок із своїми предками, які ще тисячоліття тому осягнули періодичність руху Сонця і вшановували Різдво світла Божого в астрономічний час — час зимового сонцестояння.
Від Корочуна до Різдва
Святий вечір, який припадає на 24 грудня, у наших предків був періодом завершення зимового сонцестояння, періоду найдовшої ночі та найкоротшого дня. В уявленні наших предків Сонце виступало божеством, що дає тепло і життя усьому живому на Землі. Тому тільки уявіть собі людину періоду неоліту у період зимового сонцестояння. Інтернету та зв’язку тоді ще точно не було, а технологій — тим паче. Тому для людей час, коли Сонце повністю зникало і, як вони вважали, розчинялось у темряві, був грандіозною подією, неначе смерть і одразу ж відродження усього світу.
У різних культурах цей день позначав початок нового циклу, перемогу світла над темрявою, народження одного з головних божеств: у Римі — сонячного Бога Мітри, у Греції — Геліоса, в Єгипті — бога Ра, а у Київській Русі — Корочуна чи Коляди. І якраз у цей період, коли здається, що темрява і холод от-от поглинуть кволе світло, народжується нове Сонце і відбувається поворот на весну з її теплом і майбутнім урожаєм. А отже, в уявленні наших предків, життя триває.
Саме тому Святий вечір співпадає із часом завершення зимового сонцестояння 24 грудня та символізує перемогу світла над темрявою. А вже 25 грудня, коли Сонце повернуло на літо, наші предки зустрічали його дивовижними театралізованими дійствами та колядками, що возвеличували світло Сонця. Таким чином люди намагалися допомогти Сонцю пройти складну точку, а світлу вкотре перемогти темряву. І це вимагало зовнішнього та внутрішнього очищення, звідси і з’явились звичні для цього періоду пости. Адже очікувалося, що всередині людини у цей період світло хоч і символічно, але також отримає перемогу над темрявою. А 25 грудня народжується Ісус Христос, який стає символом Божого світла на Землі. Тобто таким чином Ісус Христос стає уособленням перемоги божественного світла над пітьмою та темрявою.
Циклічне оновлення Всесвіту та Культ Предків
У сакральний час, період зимового сонцестояння, коли кінець сонячного року зіштовхувався з його початком, Всесвіт в уявленні наших предків оновлювався: відкривалася межа між земними та небесними світами, поверталися душі померлих предків. Це був час, коли люди закладали основи свого майбутнього на прийдешній рік.
Чому ж люди вважали, що Всесвіт має оновлюватися? Бо час у народному уявленні порівнювався із колом. Для українців, як людей агрокультури, час — не абстрактна категорія чогось минущого, а циклічний, цілорічно повторюваний плин життя за Сонцем. І відображали цей процес наші предки в обрядових дійствах сонячного кола. За допомогою них люди агрокультури знову і знову повертаються до першогоджерела життя і заново, таким чином, переживають зародження світу, аби розпочати новий цикл життя.
Тому коли коло зупиняється (а це, за уявленнями наших предків, відбувалось у період зимового сонцестояння), потрібно дати новий поштовх, аби відновити рух. І задля цього необхідно чистити стару матрицю, закласти правильно нову. Тому цей період є священним і повністю просякнутий обрядами, які ґрунтуються на трьох етапах: знищенні старого часу, періоді хаосу та структуризації нового.
До того ж, у дні, коли заново народжувався світ, людям потрібно було забезпечити добробут на увесь рік, закликати врожай, плодючість худоби та щастя в родину. Допомогти в цьому могли їм Боги і предки, які перебували в потойбіччі, поряд із богом родючості, там, де вирішується все.
Святкування зазвичай тривало 12 днів довкола точки зимового сонцестояння. Тоді слід було відпочивати, веселитися і частуватися. Припускають, що точку сонцестояння люди визначали в мегалітичних обсерваторіях. Таких збереглося чимало на Європейському континенті.
У скандинавів, кельтів і давніх германців свято називалося Юль. У давніх слов’ян — Коляда або ж Корочун. У римлян були Сатурналії. Під час святкування люди прикрашали домівки вічнозеленими рослинами, обмінювались подарунками, приносили жертви богам і годували предків багатою та смачною вечерею, а також палили багаття, щоб допомогти Сонцю побороти темряву. Згодом до кострищ на подвір’ях додавали свічки в оселях, а вже у наші часи — гірлянди та феєрверки.
Колядки, вертеп і міфи
В Україні обрядовий комплекс Різдва також називають Колядою. Розпочинається він на Святий вечір, а закінчується на Водохреще. Звідки походить слово “Коляда”? Достеменно невідомо. Із латинського calendae — це початок кожного нового місяця, особливо початок Нового року. Дехто із дослідників висловлює припущення, що слово Коляда походить від божества Коляди, яке народилося в найдовшу ніч року. Називають цей Різдвяний період ще й Корочуном, бо дні стають короткими, а потім народжується нове Сонце.
Микола Костомаров виводив Коляду від слів “коло”, “колесо”, “круг Сонця”. Вчений писав: “Різдво — свято, яке відзначали наші предки взимку, в той час, коли Сонце досягало мінімуму своєї сили і поверталося знову на весну. Коріння цього свята в загальнолюдському міфологічному понятті про народження Сонця.”
Отже, Коляда — це прадавнє свято народження нового Сонця, яке походить ще з індоєвропейських часів. За віруваннями предків, Коляду народила богиня Лада, після чого вона разом із Сварогом ще протягом 12 ночей творила Всесвіт. За давньою українською легендою, богиня Коляда щороку народжує нове сонце — Божича. І стається це у найдовшу ніч зими. Відбувається дійство на землі, тим часом богиня Мара ганяється за Колядою, аби завадити народженню Сонця і встановити вічну зиму та ніч. Аби сховатися від темної богині, Коляда перетворюється у козу. Звідси і пішла традиція переодягатись у цю тварину під час колядок у вертепі. До того ж, за легендою, Коляда навчила давніх українців робити колесо, яке є втіленням безкінечності і циклічності світу.
Як бачимо, в основу свята Різдва, тобто прадавньої Коляди, покладено дві кардинальні ідеї: циклічне відновлення Богом Всесвіту та культ вшанування родинних предків, які саме на Святий вечір нібито приходили до нащадків із потойбіччя.
Саме від свята Коляди і пішла традиція ходити від хати до хати та вітати всіх піснями. Вітали наші предки у піснях, як ви уже мабуть здогадуєтесь, із народженням нового Сонця, а також намагались осягнути Всесвіт та своє місце у ньому. Так, найстарішими колядками, створеними за тисячі років до прийняття християнства, були колядки філософські та світотворчі. У них фігурує космічне море, острів, камінь на морі, Світове дерево як образ Космосу, Всесвіту, птахи-деміурги — творці світу.
Приклад колядки, яка була створена за тисячу років до прийняття християнства:
О як же було о і спрежди Віка, ой дай Бог!
О як не було Го неба і землі, ой дай Бог!
А тільки було гу синє море, ой дай Бог!
Та там мов морі горіли огні, ой дай Бог!
Як бачимо, у ній люди намагались знайти відповідь на питання: “Із чого усе почалось на землі?” Тобто першопочатково у сюжетах колядок йшлося про інше створення світу, ще до того, як на землю прийшло християнство. Християнські ж або біблійні колядки виникли значно пізніше і стали поєднанням давніх вірувань з християнськими мотивами.
З плином часу в Україні у різдвяний час з’являлись нові герої і у вигляді театралізованої вистави, так званих вертепів, люди відтворювали прадавню історію. Вони були в тринадцяти масках і грали роль предків, які приходять з того світу на гостину до нащадків. У складі вертепу ходили також чоловіки, перевдягнені на тварин (в Україні це зазвичай коза чи кінь). До того ж, ті, хто приймав участь, одягали маску чорта і смерті, які уособлювали злих духів, а також бабу і діда — предків роду.
До того ж, дуже багато народів Європи водили козу на Різдво або Масницю, зокрема румуни, поляки, шведи, фіни, норвежці, естонці та німці. У міфології різних народів вона уособлює Бога родючості, який вмирає на зиму та воскресає на весну. У різдвяному обряді козу представляє чоловік, одягнений у вивернутий назовні кожух із маскою на обличчі, бо саме у козу перетворилась богиня Коляда, коли тікала від темних сил.
Крізь призму часу Різдво та Святий вечір увібрали у себе багато різних змін, однак ядро залишається незмінним: цей цикл зимових свят — про перемогу світла над темрявою, очищення та народження нового циклу життя.
Тож нехай це Різдво принесе усім нам таке довгоочікуване світло та бажану перемогу!