У світі, де кордони стираються, а міжкультурна комунікація стає нормою, відповіді на питання про вплив мови на нашу особистість набуває особливої актуальності: мова є лише інструментом для передачі інформації, чи вона глибинно формує наше сприйняття світу, наші цінності та навіть наше «я»? Чи дійсно ми відчуваємо себе дещо іншими, переходячи на іншу мову, навіть якщо вона схожа на рідну? У цій статті спробуємо розібратися.
Наприкінці 1990-х корейські авіалінії були однією з найнебезпечніших авіакомпаній світу. У катастрофах їхніх літаків регулярно гинули люди. У 1997-му, наприклад, від помилки пілотів на острові Гуам загинули 229 людей. Розслідування виявили, що однією з причин була надмірна повага молодших офіцерів до капітана. Покірність перед старшими є основою самої корейської культури та мови зокрема. Молодші пілоти, навіть коли розуміли, що капітан помиляється, все одно боялися прямо йому заперечити. Екіпаж спілкувався між собою занадто обережно. Через це багато критично важливих моментів залишалося непочутими. Треба було терміново щось міняти. І корейські авіалінії справді багато чого змінили у підході до мови спілкування. Усіх зобов’язали вивчити англійську і говорити на роботі лише нею. Тому що англійська, на відміну від корейської, — це про спілкування на рівних, без ввічливих реверансів у бік старших. Нині корейські авіалінії в десятці найбезпечніших авіакомпаній світу.
Лінгвістична відносність
Навіть якщо мови схожі, коли перемикаєшся на іншу мову, то в голові наче щось теж перемикається, і ви стаєте трохи іншою людиною. Не кращою чи гіршою, а просто іншою. Мова, якою ми говоримо, впливає на наш світогляд, відчуття реальності і свого «я». Ми не будемо говорити про політичне значення мови, це все-таки трохи інша тема. Так само не будемо звертатися до поетичних метафор у стилі «мова — ДНК нації». А краще подивимося на наукові дослідження, факти і, звичайно ж, сумніви. Куди ж без них? У 1930-х двоє американських мовознавців висунули ідею, яку потім назвали на їхню честь гіпотезою Сепіра-Ворфа, або лінгвістичною відносністю. Ідея була в тому, що люди, які говорять різними мовами, по-різному сприймають світ. І наша рідна мова начебто повністю визначає і спрямовує наше мислення. Але доволі швидко інші лінгвісти довели, що це не зовсім так. І нині більшість фахівців сходяться в тому, що мова не визначає строго наш спосіб мислення, але суттєво впливає на нього. Це не про жорсткі рамки в сприйнятті світу, а скоріше про наші когнітивні звички. Про те, як ми звикли сприймати, описувати і запам’ятовувати реальність. Але це все теорія.
Конкретні приклади впливу мови на сприйняття
Краще погляньмо на конкретні приклади. Уявіть собі веселку. Яку кількість кольорів ви уявили? Ми звикли бачити сім, бо так нас вчили з дитинства. Але виявляється, все залежить від того, якою мовою ми говоримо. Історичні китайські тексти згадують про веселку з п’ятьма барвами. У Японії і В’єтнамі традиційно виділяли шість кольорів. Для японців блакитний плавно переходив відразу у фіолетовий, минаючи синій. А для в’єтнамців синій і зелений — це відтінки одного кольору. Так само і в давньогрецькій мові. Антична грецька мова взагалі була байдужою до кольорів і частіше змальовувала не барви, а яскравість, текстуру і емоції, які викликали предмети. Гомер, описуючи море, казав, що воно — кольору вина. Лінгвісти досі сперечаються, що саме він мав на увазі. Далі більше. Те, як ми сприймаємо простір довкола — це теж питання мови. Пам’ятаєте, як у старі добрі часи нумерація вагонів на українській залізниці була «з голови чи хвоста поїзда»? Потім її замінили на більш європейську і почали оголошувати нумерацію «із західного чи східного боку вокзалу». Багатьох це досі збиває з пантелику. Бо в побуті ми не так вже часто користуємося сторонами світу. І коли домовляємося з другом про місце зустрічі, навряд чи скажемо: «Я буду біля південного входу у метро». Річ у тому, що різні культури і різні мови використовують різні системи орієнтування у просторі. Для українців і для багатьох інших народів інтуїтивно ближча егоцентрична система, коли ми покладаємося більше на слова «спереду», «заду», «праворуч» чи «ліворуч». Тобто міряємо світ відносно власного тіла. Але в деяких мовах, крім егоцентричної, в побуті поширена також навігація за сторонами світу. Для англомовних людей цілком природно, домовляючись про зустріч, сказати: «Я чекатиму на тебе біля південних воріт до парку». До речі, через таку культурну різницю деякі іноземні журналісти не можуть зрозуміти, чому ми називаємо одну частину України правобережжям, якщо на карті вона «зліва». Для них природніше говорити «західний» і «східний береги Дніпра». А ще в деяких мовах взагалі немає понять «лівий» і «правий». Наприклад, амазонське плем’я Піраха орієнтується в просторі по річці, біля якої живе. І позначає напрямки руху так: «за течією», «від річки», «проти течії» або «до річки», навіть якщо річки поруч не видно. У мові Піраха є багато інших дивацтв, які лінгвіст Деніел Еверетт дотепно описав у своїй книжці. У них, приміром, немає числівників. Є багато інших шляхів, якими мова обумовлює наше мислення. Наприклад, роди іменників. В іспанській слово «міст» чоловічого роду, як і в українській. Якщо попросити середнього іспанця описати уявний міст, він скаже, що міст «міцний», «стійкий» або «надійний», тобто використає більш маскулінні риси. Якщо поставити це саме запитання німцеві, то він скаже, що міст «елегантний» або «витончений», тому що в німецькій — міст жіночого роду. Мова впливає не лише на те, що ми розкриваємо співрозмовнику, а й на те, що замовчуємо або приховуємо. Уявімо, що англомовна людина каже вам: «I have a loud neighbor». Якщо ви не проявите зацікавленості, то так і не дізнаєтеся, чи йдеться про чоловіка чи про жінку. Англійська дозволяє приховувати або коректно оминати такі подробиці, як стать людей. «Partner», «officer», «sibling», «spouse» — усі ці слова можуть означати як чоловіків, так і жінок. В українській приховати стать значно важче. Говорячи про сусіда чи партнера в шлюбі, треба докласти особливих зусиль, щоб не згадати, чоловік це чи жінка. Це як у старому лінгвістичному анекдоті. «Як дізнатися, заєць перед вами чи зайчиха? Треба налякати тварину. Якщо побіг, то заєць, а побігла, тоді зайчиха». Говорячи і думаючи різними мовами, ми по-різному сприймаємо не лише колір, простір чи якості предметів, а й плинність часу, цінності і навіть відповідальність за вчинки. У російській, приміром, поширені зворотні і пасивні форми дієслів, такі як «дома строятся» або «было принято решение». Деякі дії, наче, відбуваються самі собою, без конкретного діяча. Для розмовної української характерніша активна форма, де чітко зрозуміло, хто і що робить. «Забудовники зводять будинки», «уряд ухвалив рішення». А пасивний стан часто можна побачити в бюрократичному чи політичному мовленні, коли мовець хоче відвести від себе відповідальність. «На засіданні уряду було прийнято постанова про встановлення карантинного режиму для запобігання поширенню хвороби COVID-19».
Білінгвізм та його вплив на особистість та когнітивні здібності
Тож, хоча мова не визначає залізобетонні межі нашого мислення, як помилково вважали колись деякі лінгвісти, вона все одно впливає на наші ментальні звички. І ніхто так добре не знає цього, як білінгви — люди, які активно спілкуються двома чи більше мовами. Хтось зневажливо називає це мовною шизофренією. Але двомовність чи багатомовність — поширене і звичне у світі явище. І, звісно, ніяка це не шизофренія. Хоча певне ментальне розщеплення справді є. Багато білінгвів кажуть, що почуваються по-різному, коли перемикаються з мови на мову. У них наче вмикається інша субособистість. І вислів про те, що «скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина», набуває для них буквального значення. Наукові дослідження це підтверджують. В Італії дослідили іммігрантів, для яких італійська — не рідна мова. Більшість з них розказали, що коли переходять на італійську, почуваються більш емоційними і розкутими. А ще частіше жестикулюють і торкаються співрозмовника. Найбільше такі відмінності проявляються, коли мови віддалені, як, наприклад, українська й італійська. Але білінгви, які розмовляють схожими мовами, такими як українська, російська чи іспанська і португальська, теж іноді відчувають ефект іншого «я». Особливо, коли лише починають говорити новою для себе мовою. Взагалі, дослідження показують, що люди, які регулярно спілкуються більше, ніж однією мовою, володіють гнучкішим розумом, легше зосереджуються на важливому і мають кращу короткотермінову пам’ять. Вони відкритіші до інших культур, емпатичніші і рідше хворіють на деменцію чи хворобу Альцгеймера.
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Словом, вивчати інші мови — це чудово!