Наше суспільство живе вже більше трьох років у травматичному світі. І як би ми не хотіли, це кожного з нас торкається. Це стосується не тільки військових, родин та близького оточення військових, а також цивільних громадян. Це досить нерелевантні поняття, але все рівно всім нам потрібно співіснувати і потрібно один одного розуміти.
Як спілкуватися з військовослужбовцями
В жодному випадку не потрібно нав’язливо розпитувати: “як там?”, “що там?”, “що бачив?”, “де був?”. Подекуди навіть питають: “чи вбивав?”, “як вбивав?”, “що ти відчував?”, “яка була емоція?”, “чи воно тобі не сниться?”. Тільки якщо військовослужбовець сам захоче про це розповісти, то його потрібно вислухати, та в жодному випадку його не перебивати.
При цьому емоції можуть бути доволі різні. Хтось може просто розказувати,, а хтось може заплакати. Якщо він заплакав і Ви присутні при цьому — просто його уважно вислухайте до кінця. Можете погладити по плечу, або постукати, якщо це буде доцільно. Якщо ні — просто скажіть: «Дякую, друже. Ти герой, ти молодець». Хай людина виплачеться, і Ви спрацюєте як психолог — Ви йому допоможете.
І якщо він розказує, основне правило — не перебивати, його вислухати з повагою до нього. Кожен військовослужбовець, коли розповідає про якусь подію, травматичну для нього, то він поступово переключає себе в психоемоційний стан пережитого. Тому військовослужбовці не бажають про це розмовляти, бо для них ті події є болючими.
Найбільш емоційно важким є втрата побратимів, тому що вони з побратимами завжди поруч, все про один одного знають, доволі часто навіть ділять на двох харчі та воду.
У спілкуванні з військовослужбовцями не слід проявляти жалість, співчуття і так далі. Вони ж такі самі люди, як і ми. До них потрібно ставитися з повагою і дякувати їм за те, що вони є.
Якщо бачите військового по формі, для нього приємним буде почути просте “дякую”.
Отже, якщо Ви починаєте діалог з військовослужбовцем, то краще за все буде почати розмову про будь-що, але не про війну. Просто: “що дома?”, “чим займаєшся?”, “чим займався до війни?”. І він починає про себе розповідати та втягуватися у це спілкування. Якщо Ви побачите по людині, що можна про щось його запитувати, то відповідно можна з ним і про це поговорити, але не нав’язливо.
Мій не створений для війни
Сім’ї військовослужбовців постійно перебувають в стресі. Чому це відбувається? Тому що чоловік на фронті, дружина постійно потребує якогось емоційного зв’язку та підтвердження, що все добре.
Досить часто відбувається так, що виконуючи певні завдання, немає змоги повідомити самим близьким людям, що з тобою все добре. І відповідно ця туга, ця нервовість, вона підвищується, рівень стресу також зростає.
Досить важливо не зачепити дружин військовослужбовців, тому що в ці моменти вони є найбільш ранимі. І подекуди, коли вони чують від цивільних громадян, що: «Так, я тебе розумію, я тобі співчуваю», — це може навпаки сприйнятися як нерозуміння і навіть створити певний конфлікт і певну агресію з боку сімей військовослужбовців.
Для того, щоб уникати таких моментів, потрібно насамперед зрозуміти, хто з тобою спілкується — чи це твій знайомий, чи це просто людина, яка йшла повз і тебе випадково зачепила.
Коли вже Ви розумієте, що це близька людина, і не варто різко відповідати чи не варто конфліктувати з нею, сім’ям, де чоловіки не служать, сказати: «Так, я тебе не можу зрозуміти. Так, я не можу зрозуміти твій біль. Але я хочу всім серцем тобі допомогти. Допоможи мені в цьому». Це буде сприйматися більш адекватно і більш прогнозовано, ніж, наприклад, коли Ви будете говорити: «Я розумію, що ти відчуваєш».
Звичайно, дехто каже, що жінки військовослужбовців — вони найбільш агресивні і потребують до себе ще більшої уваги. Але так воно відбувається, тому що вони постійно перебувають в нервовому стані.
Дружини чоловіків, які не служать, подекуди відчувають певний сором та провину за своїх чоловіків, тому і хочуть знівелювати своєю ставленням до військових.
Внутрішній конфлікт
Насамперед, так, вони переживають внутрішній конфлікт з одного боку, тому що вони радіють, що їхні чоловіки знаходяться поряд з ними. А з другої сторони, їх все рівно переслідує сором та провина за те, що вони не виконують свій обов’язок.
Треба зупинитися ще на тому, що багато з тих, хто приходив у Збройні Сили в 22-му році, приходили за власним бажанням. Зараз вже ситуація змінилася, і в 25-му році це вже відбувається зовсім по-іншому. Можемо констатувати, що це відбувається досить болісно за рахунок того, що доволі складно відбувається відрив від родин.
І як же ж цим сім’ям співіснувати? Для цього дружині цивільного чоловіка насамперед потрібно по можливості уникати конфліктних ситуацій. І по можливості, якщо навіть бачите, що дружина військовослужбовця роздратована, краще не спонукати її і не продовжувати викликати агресію безпосередньо на себе.
Краще промовчати, якщо це дійсно агресія прямо от зараз вибухнула, тому що Ви не знаєте, як вона себе почуває. Можливо, їй сьогодні чоловік не написав ніякої звістки, і вона не знає, як він себе почуває і чи все з ним добре.
На відміну від цивільної дружини, де чоловік може бути поряд або, наприклад, за кордоном. Зрозуміло, що є різні категорії громадян. Можна за станом здоров’я не служити, але при цьому всіма силами і засобами допомагати Збройним Силам. Також є категорія громадян під назвою ухилянти. Можливо, громадянин настільки боїться, що одна думка про Збройні Сили його лякає. Це потрібно також прийняти. Можливо, і ці громадяни певним чином нам допоможуть тим чи іншим способом. Але з ними треба працювати.
Адаптація військовослужбовців
Військовослужбовці, які тільки потрапляють в Збройні Сили потребують проходження адаптації. Їм потрібно соціалізовуватися в тих групах і в тих підрозділах, в які вони потрапляють. Потрібно між собою комунікувати.
І це теж велика праця як психологів, так і командирів підрозділів для того, щоб вони могли адаптовуватися і, відповідно, виконувати свої завдання. І тут теж великою підтримкою є сім’ї. Це той ресурс, звідки можуть черпати енергію військовослужбовці.
Все рівно ми мусимо співіснувати, і все рівно ми мусимо допомагати одне одному як єдина нація. Тому що кожен розуміє, що ми мусимо вигнати ворога з нашої землі.
Зараз складний час для жодного з нас, тому що кожну родину тим чи іншим чином торкнулася війна. Так, ми її не кликали до себе, ми її не хотіли, ми її не починали. Але ми мусимо прийняти той факт, що так — вона є. І ми мусимо з цим щось робити певним чином. Кожен на своєму місці має вкладатися в перемогу: хтось — в Збройних Силах, хтось — допомагати Збройним Силам, хтось — донатити, хтось, можливо, волонтерити. Звичайно, хочеться порадити і побажати, щоб Ваші чоловіки всі повернулися живими і здоровими додому.
Потрібно намагатися переключати свою увагу хоч інколи на дітей, на своє хобі, на роботу. Це Вам допоможе певним чином черпати ресурс, тому що організм мусить перезавантажуватися.
В цьому Вам допоможуть Ваші рідні, Ваші друзі, Ваші колеги по роботі. Намагайтеся не переносити ту негативну енергію, яка у Вас скупчується, на Ваших рідних, на Ваших близьких.
Намагайтеся, якщо є така можливість, поговорити з психологом. Він Вам допоможе. Він Вам покаже вправи, як можна долати емоційні напруження.
Що стосується цивільних дружин — будьте терплячими. Ви не знаєте і Ви не розумієте, що переживають близькі військовослужбовців. Ви можете їм допомогти, але намагайтеся це робити правильно і коректно.
Краще отримати пораду у психолога, ніж самим вирішувати проблему чи конфлікт із дружинами військовослужбовців.