Як не горювати за життям, якого не сталося, за планами, які були зруйновані через війну? Саме горювати не треба, тому що горювати — це дуже сильна емоція. А от сумувати, печалитись, відчувати такі неприємні почуття — це нормально. Дати час собі провідчувати ці негативні почуття — це корисно. Це для того, щоб правильно реагувати на те, що з Вами відбувається.
Через такі страждання запускається механізм розвитку, тобто ми починаємо думати, що з цим робити і як далі рухатись. І відповідно, це перший етап, на якому ми маємо зупинитись, а другий етап — це почати щось робити зі своїм життям.
Коли Ви починаєте вносити в своє життя щось таке, що приносить радість, спочатку маленьку радість, таку, яка може тривати доволі короткий проміжок часу, але бажано робити це частіше протягом дня. Влаштування соціального побуту, шукати те, що Вам подобається, шукати улюблену кружечку, улюблену подушку. І таким чином потрошечки відбувається процес адаптації.
Якщо говорити про втрату будинку, втрату місця житла, то дуже важливе сприйняття, яким саме чином Ви дивитесь на себе, як самі себе сприймаєте. Хто я є в цій ситуації? Я нещасна жертва? Ну, після цієї думки одночасно підуть емоції негативного плану. Ви людина, яка врятувала собі життя? Це будуть інші емоції. Ви людина, яка врятувала своїх дітей? Ви людина, яка допомогла країні? В залежності від того, яку форму Ви собі дасте, яку роль собі призначите, відповідно і емоція буде йти далі.
Наша психіка дуже гнучка, вона адаптується. Треба розуміти це, що з часом після втрати є здобутки. Робити акцент на те, що можна відновити. Не можна відновити життя, інколи не можна відновити здоров’я. Матеріальні речі відновити можна. Акцентуючись на ці речі, ми можемо відчувати себе по-іншому, а це вже перший крок.
Якщо більше місяця, двох, трьох не відбувається адаптація, то тоді, звичайно, рекомендовано звернутись до спеціаліста, який з’ясує, в чому питання, де психіка не допускає оцього покращення, і тоді треба розбиратися індивідуально.
Не знаючи, як житимеш завтра, чи можна викликати відчуття бодай якоїсь стабільності?
Наприклад, людина не знає, в якій сфері вона буде працювати, на яку роботу вона піде. Можливо, вона навіть не знає, де вона буде жити. Але тут важливо для психіки дати короткострокові плани: що я завтра буду їсти, що я завтра буду одягати, куди я завтра піду. І цього вже достатньо. У людини мозок влаштований таким чином, що, під час такого дрібному плануванню, виробляються гормони радості і стабілізується нервова система, стабілізується стан. Тому потрібно планувати. Планувати по мірі можливості. При цьому не треба ставити надзвичайні цілі – лише реальні, які можливо досягти.
Якщо людина їде за кордон в якості біженця і відчуває себе як біженець: «Я біжу, я втікаю, це насилля здійснюється наді мною, я не хотіла цього робити» — тоді одні відчуття йдуть. Якщо я їду як переселенець: «Я переселяюсь», що я відчуваю: «Я переселяюсь назавжди, я переселяюсь на деякий період, і я повернуся». Тимчасове перебування в іншій країні — це ще одні відчуття. І можна їхати як гість, як людина, яка розуміє, що я приїхала в гості, побула то згодом повернусь. Тобто, почнемо з того, яким я себе статусом наділяю. Чи це роль жертви знову ж таки, чи я господар свого життя? Так, обставини життя змінились, але якщо я чітко розумію ці обставини життя, то я є господарем свого життя, то я ним керую. Ставлячи у пріоритет себе та свою родину, відповідно, утримуючи в своїй голові бачення, заради чого я це роблю, надходить з тим і певна гамма відчуттів.
Ми не знаємо, скільки буде тривати війна, але завжди є принцип надії. Якщо я бачу надію, якщо в мене є віра, що вона завершиться, і все буде добре — це одні хімічні реакції в нашому організмі. Якщо Ви схильні до того, щоб думати, що все погано, ніколи не повернетесь — відповідно, другі емоції. Знову ж таки, вибір кожної людини, вміння стабілізуватись і бути свідомим в цей момент. І якщо я бачу смисл перебування свій тут, то я акцентую увагу на цьому смислі. І відповідно, я проживаю ці дні усвідомлено, розуміючи, що я тут роблю. А це вже зовсім інша історія, інші сприйняття себе і сприйняття оточуючих.
Чи планувати життя після перемоги і спиратися на це, раптом війна триватиме довго?
Є надія і протилежна їй безнадія. Що краще для психіки, які одразу приходять думки про відчуття: жити в надії чи жити без надії? Відповідно, звичайно, надія дає нам сили, надія дає отой самий пошук смислу, тобто є заради чого жити. Ніцше говорив: «Якщо ти знаєш, заради чого жити, ти знайдеш, як прожити». І тому надіятися на те, заради чого жити, будувати плани, тому що кожний побудований план — це наш намір кудись рухатись, кудись розвиватися. Давайте задамо собі питання: що ширше — війна чи життя? Чи у мене є життя, і в цьому житті є війна? Чи у мене є війна, і життя мого немає? Якщо ви ставите життя на паузу, ну, звичайно, важко так про надію говорити, важко плани будувати. І якщо ви продовжуєте жити, і у вашому великому, широкому житті є місце для стосунків, для розвитку, для вдосконалення, для задоволення, як би це дивно не звучало під час війни, і є місце для війни і для страждань, багатогранна особистість, гнучка психіка, вона може витримувати все, але дайте дозвіл їй це витримувати і дайте досвід їй стабілізуватись. Війна — це лише частина нашого життя, і не треба забувати, що ми живемо далі.
Якщо говорити з самого початку, якщо вже настала депресія, да, ну, ми самі не лікуємо собі зуб, і тому, якщо він болить, ми йдемо до стоматолога. Ми самі не можемо вилікувати собі душу, якщо вона вже дуже страждає. І тому, якщо ви відчуваєте, що самі ви не справляєтесь — це точно спеціаліст: психолог, психотерапевт і психіатр. Ті, хто можуть допомогти розібратись тому, що з вами відбувається. Бо велика частина того, що з нами відбувається, на рівні несвідомого. Я усвідомлюю лише маленьку частину того, що є. Що решта є, можна побачити тільки зі сторони іншій людині. Тому це робить спеціаліст.
Якщо ви розумієте, що у вас депресивний стан, хандра, якщо ви розумієте, що ви в переважній більшості знаходитесь в такому неприємному відчутті себе, в неприємних емоціях, що порушуються, наприклад, сон, порушуються процеси харчування — це треба усвідомити, це треба зрозуміти, точно не критикувати себе, сказати: «Ну, так, така ситуація відбувається, таке зараз життя, і такі мої реакції: моєї психіки, мого тіла». І нам потрібно подумати, як можна збалансувати, тобто, що можна додати до життя зараз, щоб забрати ті гормони стресу, або хоча б стабілізувати їх і додати гормонів радості.
Елементарно, на трьох рівнях, починаючи з тіла, душі і духу, ми можемо надавати собі допомогу самостійно.
- На рівні тіла: дихальні практики, висипатись, хто володіє там інструментами медитації, прогулянки, душ, задоволення для тіла, смачна їжа, природа, тобто все, що дає тілу відновитися.
- На рівні душі: наша психіка, щось приємне, те, що викликає емоції. Ви можете проводити гарно час, наприклад, своїми дітьми, гратися. Ви можете спілкуватися з приємними людьми. Ви можете вдосконалюватись, розвиватися. Ви можете читати книжки. Ви можете дивитись приємні фільми, менше читати новин, більше читати якусь приємну інформацію. Проводити час самим собою — це теж дуже важливо, спитати: «Що зараз я хочу? Що мені потрібно?». Тому що у воєнний час ми часто включаємося на допомогу інших. Допомогти самому собі — це теж такий дуже великий крок. Інколи треба мати велику мужність, щоб сказати близьким людям: «Почекайте, я відновлюся, а потім буду допомагати вам». Ну, і ми знаємо, що один із найдієвіших способів допомоги — це допомагати іншим, тому волонтерство, допомога близьким, хто біля тебе, навіть якщо ви в іншій країні, так, допомога своїм колегам чи друзям.
- Ну, і рівень духу: що я можу підняти по своїх цінностях, духовних цінностях. «Для чого ця війна?» — хороше питання. Якщо ви будете спілкуватись, наприклад, з Богом, для стабілізації світу, для розвитку добра, для перемоги зла – можна продовжувати. «Яким я вийду після цієї війни? Що я буду розказувати своїм дітям чи вже розказую своїм дітям? Яка моя позиція на це?». То дуже багато розмірковувань і цінностей на рівні духовності: «Що для мене важливіше — матеріальне чи нематеріальне? Як я тепер буду піклуватись про свою душу і про своє здоров’я, розуміючи, що життя, ну, воно таке швидкоплинне, і що я буду вибирати між тим, щоб кудись піти, чим між тим, щоб кудись не йти, наприклад, зробити чи не зробити для себе чи для інших?». Всі ці питання і реалізація після того, як ви відповісте на ці питання, дають можливість не просто зробити своє життя інакшим. Те, що ми не дозволяли собі в перегонах на роботі, в перегонах по вихованню дітей і ще кудись до війни, і зараз, розуміючи велику цінність, включеність своєї душі в цю ситуацію, в розвиток своєї ідентичності національної, розвиток просто своєї ідентичності людини, людськості, ми маємо дуже багато роботи для психіки. Займаючись цією роботою, ви стабілізуєте себе.
Ви можете будувати плани стосовно того, що приємно і допустимо. Якщо Вам приємно будувати плани, після перемоги влітку зібрати всю сім’ю і поїхати на море в Крим, то чому їх не будувати? Коли Ви будете їх будувати, в цей час будете відчувати позитивні емоції. Разом з тим, є дуже багато реальних планів, тобто, що Ви можете зробити, те, що Ви можете зробити сьогодні, завтра і далі. Тому наскільки ви бачите ці можливості, наскільки Ви бачите і реальність, будь ласка, будуйте, але ж будуйте грамотно, будуйте їх не жалем, що я не можу зараз це здійснити, а будуйте їх з надією, з тим відчуттям, що я зможете, що це смисл життя, що заради цього Ви поживаєте. Дозвольте собі всередині відчувати радість від того, коли ці плани реалізуються, і тоді це буде ціла терапевтична робота. Якщо Ви дійсно вкладете туди стільки емоцій, душу, то психіка запам’ятає ці бажання, і вона знайде спосіб їх реалізувати.
Дозвольте собі радіти ще до настання перемоги
Ми продовжуємо жити для того, щоб потім теж можна було сказати: «Мої роки не пройшли просто так. Це було життя під час війни». Існує термін, як резилієнтність (від англійського “resilience”) – це здатність людини долати стресові ситуації, переживати труднощі та відновлюватися після них, зберігаючи при цьому психологічне здоров’я та стабільність. Зауважте, наші воїни танцюють, вони співають, і хороший приклад для того, щоб розуміти, що в самому пеклі війни життя все одно триває: яку смакоту вони варять, як домашні улюбленці живуть із ними поруч. Тому давайте приклад брати з них. Вони наближають перемогу, вони виграють страшну війну, тому вони мають повернутись у здорове суспільство, щоб отримати підтримку, а ми допомогли їм відновитись. Потрібно, щоб наші діти були здорові, бачачи здорових батьків психологічно, і наступне покоління, щоб не передавались травми війни, страшні та не пережиті сьогодні. Люди настільки змінилися і розвинулись, що ми можемо зробити багато речей, щоб наше майбутнє було щасливим, а не нещасним. Давайте починати з себе. Потрібно вірити у перемогу. Потрібно сподіватися, що ми будемо квітучою країною і процвітаючою нацією. Бажаємо Вам цей момент прожити з таким внутрішнім стержнем, з таким внутрішнім налаштуванням, що ми йдемо до найкращого, і ми до нього прийдемо. Це залежить від кожного з нас.